«Душа мого народу – рушники»

Пенсіонерка Олена Цубер після завершення роботи віднайшла, чим зайнятися на пенсії та який слід залишити по собі. За 7 років жінка вишила з три десятки лише рушників, а серед напрацювань – картини, молитви та елементи жіночого вбрання, створені гачком. Усе це, хоч і не в повному обсязі, можна побачити у музеї Панаса Мирного, де і відкрилась персональна виставка робіт майстрині.

Вона киянка, але після вибуху на Чорнобильській АЕС втекла до Полтави. Олена Іванівна вишивати почала не так давно – відколи вийшла на пенсію. 

Олена Цубер, автор виставки

- Думаю, ну що ж залишити після себе такого, щоб діти й онуки користувались. Сорочки – не будуть же носити. Це ж раз на рік. Думаю: рушники. Хоч утиратись будуть діти.

За сім років Олена Іванівна навишивала до трьох десятків рушників. На виставці у музеї Панаса Мирного представлено значно менше, адже чимало їх просто роздарувала. Вміння вишивати, розповідає мисткиня, передалося від матері. Та любила створювати сорочки і оздоблювала їх. І так само, як і зараз донька, передавала вироби рідним.

Олені найбільше до душі рушники з геометричними орнаментами. 

Олена Цубер, автор виставки

- Спочатку брала із журналів. А потім сама вигадувала. Ось цей сама вигадала, ось цей теж сама вигадала рушничок. Звісно, хрестиком люблю вишивати. Планів – чимало. Не знаю, як встигну, адже ми не тільки від здоров'я залежимо. Хочу ще вишити прислів'я та приказки.

Жінка вірить, що у вишивки рукодільниці закладають не лише свій настрій і передають традиції народу. У таких роботах живуть побажання, обереги та ціла історія родини. 

Крім того, жінка в'яже гачком. Персональні виставки створених такою технікою шалей неодноразово відкривалися у Полтаві.

Новини Полтави

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію