Чи варто боятися самотності

Змушеною, безпросвітною, яку супроводжують страх, тривога, квапливі пошуки когось, хто був би поруч? Чи вона добровільна, терапевтична, креативна? Необхідна для переосмислення якихось подій, пізнання себе і навколишнього світу, творіння чогось?

Світло з чужого вікна

Вже саме те, як ви називаєте свій стан, коли перебуває наодинці, і що відчуваєте при цьому, має значення.

Для вас це жахливе перебування у вакуумі, покинутість, непотрібність - а чи гармонійне усамітнення, під час якого приходить розуміння, хто ми є в цьому світі і для чого?

В останні кілька десятиліть, коли шлюб що далі, то менш необхідний для виживання жінок і чоловіків, дедалі більше людей свідомо чи неусвідомлено вирішують жити окремо.

Коли це свідомо - зрозуміло. Інша річ - так звані латентні самітники. Котрі в силу різних обставин живуть одноосібно, але скаржаться на важку й несправедливу долю. Хоча живеться їм, на сторонній погляд, часто краще, ніж тим, у кого дім - повна чаша.

Вечорами, коли випадає вільна хвилинка, Світлана, 38-річна одружена мати двох дітей, любить забігати до сусідки Ольги. Щоби попити чаю і поговорити ні про що.

А ще - щоби просто побути хоч якийсь час у спокої. Адже її хлопці часто сваряться між собою, чоловік їх розбороняє, водночас слідкуючи за футбольним матчем. А мама, яку вони на зиму забирають із села, в іншій кімнаті дивиться не менш галасливий серіал.

Трохи старша Ольга живе сама. У неї завжди прибрано, на чепурній кухні - квіти, які вона регулярно купує. Пахне свіжозаварений чай. Та й сама господиня завжди доглянута, у стильному домашньому вбранні.

Вона також радіє візитам сусідки - хоч є з ким словом перекинутися. Адже працює в науковій бібліотеці, де не дуже й порозмовляєш. Вмощуючись на канапі, втомлена Світлана не раз засинала під знайомий Ольжин монолог.

Вежа зі слонової кістки

Бо про що б не починала розповідати сусідка, усе, як завжди, зводиться до того, як погано, що вона самотня. І хоча Світлана інколи в думках радо би помінялася з Ольгою місцями, вона, як ведеться, її розраджує і втішає.

Але хоч який варіант подолання самотності не пропонувала б сусідка - переїхати до сестри, відповісти нарешті взаємністю Миколі, народити "для себе" чи усиновити дитину, працювати волонтером там, де хтось потребує людської уваги, Ольга й слухати не хоче.

Вона відповідає звичними штампами: родичів краще любити на відстані, жити краще самій, аніж із першим-ліпшим. Має на увазі не лише Миколу, а й узагалі всіх чоловіків, які їй траплялися, щось пропонували, але виявилися недостатньо принцами.

Дітей треба народжувати самій - провадить далі Ольга. Допомагати людям у неї немає ані сил, ані бажання. Бо вона ж не сонце, всіх не обігріє. А добрими справами - відомо куди дорога вимощена.

Як виглядає, жінка, хоч і нарікає на долю, за будь-яку ціну не хоче впускати нікого в своє життя. І щось у ньому, цілком комфортному, міняти. Навпаки, вона ревно оберігає свою самотність. Та через власні комплекси й суспільні штампи забороняє собі так думати.

Якщо їй і треба щось поміняти, то це ставлення до перебування наодинці. Сприймати самотність як додатковий ресурс для пізнання і розвитку особистості. А не як брак чогось, чим її несправедливо обділено.

Розкіш спілкування із собою

"В останні кілька десятиліть, коли шлюб що далі, то менш необхідний для виживання жінок і чоловіків, дедалі більше людей свідомо чи неусвідомлено вирішують жити окремо". "В останні кілька десятиліть, коли шлюб що далі, то менш необхідний для виживання жінок і чоловіків, дедалі більше людей свідомо чи неусвідомлено вирішують жити окремо".

Чому ж заведено вважати самотність найбільшою карою, а людське спілкування надмірно ідеалізувати?

Більшість людей під тиском стереотипів сприймають життя на самоті як поразку, невдачу. Бо ми націлені на успіх, а тут не можемо поставити собі "залік" - отже, страждає самолюбство. Сюди ж можна віднести почуття провини за те, що не виправдали очікувань. Батьків зокрема і суспільства взагалі.

Відчуття покинутості, відторгнутості, другосортності виникає у багатьох, варто їм хоч на короткий час опинитися без пари. Воно штовхає на пошуки будь-яких поверхневих знайомств, тільки б "відволіктися" від чорних думок.

Але ж якщо ви не навчитеся чути себе, радіти простим речам і ділитися цією радістю з іншими, вам буде самотньо навіть у великій родині. Ви намагатиметеся жити інтересами дітей, дружини чи чоловіка, щоб не залишитися із власною душевною порожнечею, котра нікуде не зникне.

Хтось ототожнює самотність із нудьгою. Це, як правило, люди, не надто схильні до рефлексії й самопізнання, які налаштовані переважно брати, ніж давати. Коли ж вони опиняються наодинці з самими собою, навіть тиша для них - нестерпна. Їм потрібні зовнішні підразники, регламентованість життя, стійло.

Оскільки самотність - це завжди випробування свободою, котра передбачає насамперед свободу вибору, такий стан викликає розгубленість. І бажання знову за когось "учепитися", аби не відчувати отого тягаря необхідності ухвалення рішень.

Та за словами Віктора Франкла, "Людина повинна бути сама. Лише на самоті вона розуміє, що не є самотньою і ніколи такою не була".

Не бійтеся усамітнення, цінуйте його як можливість краще зрозуміти себе.

Новини Полтави

    Розділи сайту:

    Написати лист в редакцію