«Для кожної влади ми – наче кістка у горлянці»

«Для кожної влади ми – наче кістка у горлянці». Такими вважають себе полтавські афганці. Попри те, що 15 лютого називають світлим і святим днем – Виведення радянських військ з території Афганістану, настрої у бійців не оптимістичні. Нинішнього понеділка ветерани зібралися біля пам'ятного знаку у парку воїнів-інтернаціоналістів. Про що говорили герої та для кого вони стали опорою буквально нещодавно – у сюжеті Інни Безуглої.

27 років тому вони були молодими. Тодішня їх Батьківщина – Радянський Союз – поставила завдання – взяти до рук автомати і поїхати на теориторію іншої країни – Афганістану. Мета – допомогти офіційному уряду приборкати повстанські групи. Участь у конфлікті, що продовжився 9 років, лише згодом Україна визнає агресією. Офіційно саме 15 лютого Радяська влада вивела з Афгану останнього солдата. І втратила зі 160 тисяч задіяних громадян понад 3 тисячі. Попри розчарування, зараз їх не менше хвилює війна сучасна.

/Віктор Криворучко, заступник голови міської Спілки воїнів-ветеранів війни в Афганістані
Якщо трохи звернутися до історії – кожні 50 років у слов'янських народів йде війна/

Полтавські афганці стали волонтерами, багато хто з них знову пішов воювати – на Схід.

/Сергій Пономаренко, учасник бойових дій в АТО
Таким прикладом є мій комбат – Петренко Іван Михайлович, підполковник, який у 80-х був з вами там, а у наші 2000-х з нами тут. Дякую вам від імені всіх молодих хлопців. Ви наші наставники, авторитети наші/

Учасники Афгану й зараз можуть дати прочухана багатьом і не бояться говорити те, що думають. Серед них – Василь Ковальчук, який визволив з полону в зоні АТО півсотні українців.

/Василь Ковальчук, учасник війни в Афганістані
Я б дуже хотів, щоб ми всі стали в один ряд і показали всім, що ми ще є сила. Бо ті, хто сьогодні при владі, вся верхівка, і міста, й області, намагаються всіляко позбавити нас засобів існування, обкладає такими оброками, що ми скоро не виживемо/

Для них 15 лютого завжди було святом. Але за останні роки на офіційних урочистостях лунає крик душі.

/Юрій Цомартов, голова Спілки ветеранів Афганістану
І сьогодні – це день, коли ми нагадуємо владі: ми ще живі. Що ще не висохли сльози на очах у вдів і матерів. Вони потребують нашої допомоги. Я хочу попросити пробачення у тих хлопців, чиї імена тут написані. За те, що ми не можемо захистити їх матерів, бо кожна влада намагається «урізати» льготи/

Два роки тому уряд наклав обмеження на пільги для учасників бойових дій. Минулого тижня розглядали скасування такого рішення.

/Юрій Цомартов, голова Спілки ветеранів Афганістану
Сім'ям героїв Небесної сотні, зняли зараз тим, хто загинув в АТО. А те, що є ще вдови та матері загиблих на Афганській війні – забули. Невже зараз, коли йде війна, ми можемо забувати про ветеранів і так ставитись до пам'яті загиблих. Зараз традиція така: коли керівництву нічого сказати – вони висувають заступників/

Цьогоріч у парку воїнів-інтернаціоналістів зібралося надзвичайно багато полтавців. Після традиційного мітингу вони йдуть їсти польову кашу і згадувати свій Афганістан.

Інна Безугла