Решетилівські килими і вишивка

Слава Решетилівки ґрунтується на двох документально підтверджених ремеслах — білій по білій вишивці та квітковому килимарстві — та на місцевих установах, які зберегли їх до наших днів. Обидва внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України: вишивка у 2017 році, а килимарство — у 2018.

Від школи-майстерні до художньої фабрики

Ручне килимарство та вишивання практикували в Решетилівці ще наприкінці XIX століття. У 1905 році за ініціативи Полтавського губернського земства в містечку відкрилася школа-майстерня для підготовки ткачів, килимарів та вишивальниць. У 1922 році на її основі створили артіль художніх виробів, а 1926 року їй присвоїли ім’я Клари Цеткін. У 1920-х її роботи експонувалися на виставках у Мюнхені, Парижі та Лейпцигу.

Пізніше артіль перетворилася на Решетилівську художню фабрику, яка у 1970-х роках налічувала понад 450 килимарів та випускала як експозиційні килими, так і вишиті речі повсякденного вжитку. У 1937 році поруч із фабрикою відкрилася школа майстрів народних промислів; сьогодні це Решетилівський художній професійний ліцей, який досі готує вишивальниць і ткачів. Сама фабрика припинила існування на початку 2000-х.

Як виглядають килими

Решетилівські килими — ручної роботи, з вовни, з квітковим орнаментом: стилізованими квітами, листям та гілками, розташованими у чіткому ритмі, часто навколо центрального «дерева життя» та обрамленими суцільною гірляндою. Зустрічаються і птахи. Кольори насичені, але м’які, з теплих зелено-коричневих, вишневих, червоних та жовтих тонів у поєднанні з пастельними охристими, сіро-блакитними або сніжно-білими.

Найвпізнаваніша техніка — деркання, коли ткалі укладають горизонтальні ряди споріднених відтінків так, що кольори плавно переходять один в одного. Зблизу ряди помітні; здалеку поверхня виглядає ніби розмальованою. Плоский, різко контрастний візерунок без тональних переходів більш характерний для дешевих масових килимів, ніж для решетилівського.

Яка вишивка

Решетилівська вишивка — це білі нитки на білій тканині, зазвичай з поєднанням п’яти-семи технік у одному виробі: ажурної мережки, вирізування, вічок та дрібних «ювелірних» швів, таких як «солов’їні оченята» і зерновий стібок. Орнамент геометричний та квітковий, а візерунок проявляється завдяки рельєфу, грі світла та тіні, а не кольору. Деякі вишивальниці додають блідо-сірі нитки для посилення тіней. У справжній роботі ажур створюється витягуванням та зв’язуванням ниток самої тканини — це не відтворити жодною машиною чи друком.

Щоб побачити або придбати автентичні роботи, почніть з Решетилівського художнього професійного ліцею, Всеукраїнського центру вишивки та килимарства у Решетилівці (тут є виставкова зала та колекція історичних килимів) та сімейних майстерень, що продовжують традицію. Майстер-класи, виставки та умови відвідин змінюються, тому перед поїздкою уточнюйте актуальну інформацію на офіційних сторінках організацій.